ВПГС-41 (VPGS-41)

Гвинтівкова граната ВПГС-41 (VPGS-41)
Гвинтівкова граната ВПГС-41 (VPGS-41)

ВПГС-41 (VPGS-41), (рос. Винтовочная Противотанковая Граната Сердюка, укр. Гвинтівкова Протитанкова Граната Сердюка) – радянська гвинтівкова протитанкова граната зразка 1941 року, створена в КБ Наркомату вугільної промисловості, керованим Сердюком, та прийнята на озброєння 13 жовтня 1941 року.


Боєзарядкумулятивний заряд 334 гр тротилу

Тактико-технічні характеристики гранати ВПГС-41 (VPGS-41)

Довжина
– загальна 455 мм
– головної частини 115 мм
– шомпола з ударним механізмом 340 мм
Діаметр
– головної частини 60-64 мм
– шомпола 7,5 мм
Маса 678 гр
Дальність кидання
– по одиночній цілі 60 м
– по скупченню техніки 140 м
Пробивная сила: броня 30-40 мм


Ручна граната ВПГС-41 (VPGS-41)
Ручна граната ВПГС-41 (VPGS-41)

Поява гранати ВПГС-41 (VPGS-41) була викликана гострою нестачею у піхоти протитанкових засобів. 28 січня 1942 року на озброєння РСЧА (Робітничо-Селянська Червона Армія) прийнято гранату з підвищеною бронепробивністю.

    Конструктивно гвинтівкова протитанкова граната ВПГС-41 (VPGS-41) складається з головної частини, ударного механізму інерційного типу, запалу (капсюль-детонатора), шомпола та стабілізатора.

Головна частина являє собою циліндричний корпус з ребрами жорсткості, споряджений пресованим тротилом, заряд має кумулятивну виїмку напівсферичної форми, звернену до головної частини корпусу та облицьовану тонким шаром металу товщиною 0,5 мм. На передній частині корпусу закріплений балістичний ковпак.

Ударний механізм ВПГС-41 (VPGS-41) складається з циліндричного отяжувача масою 13 грам з жорстко закріпленим бойком та пружини, що утримує обтяжувач від зміщення у бік детонатора. У похідному положенні бойок зафіксований чекою як у ручної гранати.

    Гвинтівкова протитанкова граната ВПГС-41 (VPGS-41) зазвичай знаходилася у розібраному вигляді та збиралася перед боєм. Для того, щоб привести гранату ВПГС-41 (VPGS-41) у бойову готовність слід вигвинтити ударний механізм із головної частини гранати і вставити запал у запалоутримувач. При цьому необхідно було уважно стежити, щоб кінець запобіжного шплінта ударного механізму був розведений приблизно на 3-4 міліметри. Після цього ударний механізм із запалом ввертався на колишнє місце, а стабілізатор зрушувався шомполом до упору в корпус ударного механізму. У такому вигляді граната ВПГС-41 (VPGS-41) була готова до бою.

    Для метання гранати ВПГС-41 (VPGS-41) шомпол вставлявся у дуло гвинтівки, що заряджується холостим набоєм. Перед самим пострілом правою рукою висмикувався з гранати за кільце запобіжний шплінт.

    Також, граната ВПГС-41 (VPGS-41) застосовувалась як ручна граната. Для цього замість шомпола в головну частину вкручувався запал УЗРГ.

    Гвинтівкова протитанкова граната ВПГС-41 (VPGS-41) активно використовувалася у 1941 – 1942 роках на Волховському та Ленінградському фронтах та у битві під Москвою.

Через недоліки шомпольної гранати ВПГС-41 (VPGS-41), – невисокі влучність та ефективна дальність стріляння, часті випадки передчасного спрацьовування запалу, неактуальність на той час пробивної сили в 40 мм броні, – призвели до припинення її виробництва з весни 1942 року.